Чому 8 березня не день краси та жіночності та як радянська влада використовувала це

Добірка фактів, які варто знати, щоб розуміти справжній сенс цього свята.

• 

Сьогодні, 8 березня — день краси та жіночності — День боротьби за права жінок, щоб ушанувати їхні культурні, політичні та соціально-економічні досягнення. Цьогоріч тема святкування 8 березня стала ще більше резонансною. У застосунку «Дія» навіть провели опитування, чи залишати цей день вихідним, пише JetSetter

Якими б не були результати голосування, мова не про вихідний чи робочий день. Головне завдання — розібратися, які сенси закладено у це свято і яке значення воно має для суспільства.

JS cпільно зі студією онлайн-освіти EdEra та Ярославою Кравченко, громадською діячкою, журналісткою, телеведучою та амбасадоркою руху HeForShe дослідили історію свята, щоб ви могли ухвалити рішення на основі фактів. 

Трохи історії

У XIX столітті в Європі та США розпочалися активні демонстрації жінок проти їхньої дискримінації. Тоді вони були обмежені у правах, не могли брати участь у виборах, а також отримували меншу зарплату, ніж чоловіки.

У серпні 1910 року на Другій міжнародній конференції соціалісток відома німецька активістка Клара Цеткін запропонувала відзначати в березні Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні й соціальні права.

Учасниці із 17 країн її підтримали. Вони ухвалили резолюцію, проте конкретної дати свята не визначили. Щороку до демонстрацій та виступів до Дня жінок долучалося дедалі більше країн, але дата проведення різнилася.

То чому ми святкуємо саме 8 березня?

23 лютого 1917 року (8 березня за новим стилем) у столиці Російської імперії пройшла Лютнева революція. Тисячі жінок вийшли на вулиці міста під гаслами «За хліб і мир!». Вони вимагали полегшити становище робітниць та припинити війну. Згодом мітинги переросли в демонстрації та страйки. Це призвело до того, що імператор зрікся престолу.

Коли більшовики прийшли до влади, були змушені віддячити жінкам за підтримку і визнати їхній внесок у революцію. 1921 року 8 березня визнали Міжнародним жіночим днем.

1975-го за радянської ініціативи 8 березня вперше відзначили на рівні Організації Об’єднаних Націй. Проте трохи згодом, 1977 року, Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, яка запропонувала країнам світу «відзначати Міжнародний день прав жінок і міжнародного миру в будь-який день року залежно від їхніх історичних і національних традицій».

Радянська влада постійно використовувала 8 березня у своїх цілях

У перші післяреволюційні роки була потреба в жінках-трудівницях, які б на рівні з чоловіками забезпечували стрімку індустріалізацію. Більшовики культивували образ «бойової товаришки», на агітаційних плакатах з’являлися жінки-трактористки, колгоспниці, будівниці комунізму.

Після Другої світової війни керівництво СРСР намагалося відновити як економічні, так і демографічні втрати. Пропагували образ матері та берегині домашнього вогнища

У 1960-х, період холодної війни, активно використовували образ вільної радянської жінки. Святкування 8 березня відбувалося під гаслами «Радянські жінки — найщасливіші та найрівноправніші жінки у світі!». Їх протиставляли нібито експлуатованим і дискримінованим жінкам країн капіталізму.

А як 8 березня стало святом «жіночності та краси»?

1965 року 8 березня проголосили державним вихідним. Святкування з публічного простору поступово перейшло у приватну сферу. У такому контексті логічнішими стали привітання жінок-матерів, ніж жінок-трудівниць.

У 1970-ті роки у дитсадках напередодні 8 березня почали влаштовувати свята з віршами та піснями про мам. У пресі публікували матеріали про матерів-героїнь.

Наприкінці 70-х хлопчики починають вітати квітами не лише вчительок, а й однокласниць. Свято «молодшає». На листівках дедалі частіше з’являються квіти, солодощі, подарунки. З роками Міжнародний жіночий день трансформувався в «День ніжності й краси» та втратив своє першочергове значення.

Яка ситуація наразі в Україні?

Нині в суспільстві існує три думки щодо свята:

1. 8 березня — День краси та жіночності.

2. 8 березня — День боротьби за права жінок.

3. Дехто вважає свято радянським пережитком і пропонує скасувати.

14 лютого на сайті Верховної Ради України навіть з’явився проєкт Закону, що пропонує замість «так званого Міжнародного жіночого дня відзначати День української жінки 25 лютого — у день народження Лесі Українки». Це викликало бурхливі обговорення.

Ярослава Кравченко про власну позицію

У дитинстві я малювала листівки для мами та бабусі, робила аплікації з паперових квітів і розказувала віршики, на кшталт «Мамо, люба, добра, мила, як іще назвать тебе?». Тобто виросла саме в період відзначання свята «весни і краси» з подальшою риторикою про берегинь. Тож моє усвідомлення цього дня було за радянською методичкою.

Консьорни у моїй свідомості почалися зі споглядання п’яних чоловіків біля кіосків з квітами, що непевною ходою йшли вітати «окрасу життя», яка в цей момент години 4 стояла на кухні, а на ранок мастила «Балетом» свіжі синці.

Сьогодні 8 березня для мене — це не свято, а нагадування про боротьбу, яка триває 100 років. Ціле століття — а ми все ж не досягли повною мірою ні соціальної, ні економічної рівності жінок. Тож цей день для мене — привід для підсумків і планів: що ми зробили та куди рухатися далі.

Чи варто скасовувати свято або змінювати дату його проведення?

Мені здається, потрібно працювати саме зі сприйняттям 8 березня, з трансформацією меседжів у суспільстві. Адже з цього легко починати просвітницьку роботу «Кого і з чим ви вітаєте?».

Я пишаюся українськими жінками сьогодні. Вони надихають і заслуговують на свята — свята рівності та безпеки. Чи потрібно створювати ще одне «маркетингове свято»? Не впевнена.

Новий законопроєкт щодо святкування 8 березня

Ресурс гендерного знання «Гендер у деталях» вважає пояснювальну записку до законопроєкту обурливою.

У ній 8 березня позиціонують як свято, «установлене окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль та місце жінок». Такі наративи ігнорують 20 років зусиль прогресивної спільноти, яка щорічно організовує феміністичні заходи в різних містах України та нарешті досягла зміни наративів щодо цього свята як у медіа, так і в органах державної влади.

Серед інших змін, зазначених у законопроєкті, — уведення Дня матері та Дня української жінки на державному рівні. Тобто замість одного міжнародного дня про права жінок з’являються два — про ролі жінок.

Керівниця «Гендеру в деталях» Тамара Злобіна зазначає: «Українські феміністки з початку 2000-х років борються з тюльпанною істерією, звертаються до політиків з поясненнями, чому привітання для «наших найкрасивіших та найніжніших» з уст публічних діячів — це обурливо, і виходять на марші. Як і годиться в Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир».

На думку команди «Гендер у деталях», в Україні мають бути дні, у які можна ходити на марші, протести й заходи пам’яті. Адже українські жінки досі потерпають від насилля, дискримінації та скляної стелі.