10 книг, які варто прочитати в березні

Добірка хорошої літератури від Огого для вас!

Хван Соґьон «Парідеґі»

Роман північнокорейського письменника про приховане і явне зло, про людську слабкодухість і силу, стійкість і внутрішню крихкість. У цій невеличкій книжці сконцентровано ледь не всі сучасні головні біди: від тоталітаризму й релігійного фанатизму до людей-коліщаток, чиї життя – лише дрова у вогнищах воєн і політичних ігор. Хван Соґьон формулює чітко й лаконічно, дозволяючи собі політ фантазії лише тоді, коли йдеться про світ снів його головної героїні. Парі – дівчинка з Північної Кореї, сьома донька, яку мати, злякавшись гніву чоловіка, що так і не дочекався народження спадкоємця, віднесла до лісу. Дивом їй вдалося вижити, отримавши від примхливої долі дар бачити минуле і розмовляти з тваринами. Парі з родиною пережила голод у 1990-х. Через втечу до Південної Кореї одного з родичів батько, мати й одна зі старших сестер були змушені спокутувати гріх перед державною у трудових таборах. Після цього сім’я розпорошилася – хтось загинув, хтось загубився. Юній Парі доведеться самостійно боротися за життя. Їй вдасться нелегально емігрувати до Лондона. Але зовні цивілізований світ не принесе такого бажаного щастя та спокою…

Леся Українка. Книги Сивілли — Тамара Гундорова

Українська літературознавиця й культурологиня Тамара Гундорова має чимало відзнак та звань. Вона докторка філологічних наук, професорка, завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, член-кореспондент НАН України.

Тамара Гундорова викладала в США, Канаді, Німеччині, але своїми знаннями радо ділиться й з українськими читачами. Зокрема, у своїй книзі Леся Українка. Книги Сивілли, яка має на меті переосмислити біографію Лесі Українки.

Письменницю звикли зображувати лише з одного боку, а на перший план завжди виступала її хвороба. Однак вона завжди йшла у біографії пліч-о-пліч з творчістю, так само як і політика з літературою, класика з сучасністю, а любов зі смертю.

Також книга розповідає й про стосунки письменниці з іншими видатними діячами української культури, такими як Михайло Драгоманов чи Ольга Кобилянська.

Памела Дракермен «Дорослих не буває»

Памела Дракермен – авторка кількох книжок про виховання дітей, що стали світовими бестселерами. Про її «Французьке виховання» не чули хіба що ті, кого поки не торкнулися радощі батьківства. Дракермен також є колумністкою видання The New York Times. Книжка «Дорослих не буває» зміщує фокус на іншу вікову категорію. Авторка досліджує сорокаріччя – перехідний вік, що має свої плюси й недоліки. Дракермен дуже доречно зауважує, що двадцятирічним важко уявити себе в цій «глибокій старості», але плин часу дуже швидкий – не встигнете помітити, як опинетеся на порозі потужної вікової кризи. Тому варто знати, до чого готуватися. Якщо ж ви вже цільова аудиторія книжки, то з чим жити далі.

Як знайти своє покликання попри закорінений тиск родини, як підібрати партнера за умови змінених смакових уподобань, як зберегти дружні стосунки з тими, перед ким уже немає сил вдавати того, ким ви не є, як займатися сексом – Дракермен жартує, розповідає історії з власного життя, робить усе можливе, щоб її книжка нагадувала розмову з дотепною та мудрою подругою. Навіщо? Бо дуже хоче, щоб читач усвідомив, що «дорослість не робить вас всезнаючим, всемогутнім і величним. Це просте, цілісне й тихе відчуття», достойне усвідомлення того, що сорокаріччя – найліпший вік з усіх.

Місяцеве дитя — Карен Мак-Квесчин

Американська письменниця, авторка понад 20 бестселерів на Amazon Charts Карен Мак-Квесчин вирішила поділитись зі світом новою історією.

Вона завжди вирізняється особливою любов’ю до своїх героїв, тож це не може не приваблювати нових читачів. А ось у новій історії авторка розповідає про Шерон Лемке.

Героїня однієї холодної січневої ночі виходить надвір, щоб помилуватися місяцевим затемненням, і у вікні сусіднього будинку помічає маленьку дівчинку, яка миє посуд.

Однак у родині її сусідів Флемінґів немає дітей відповідного віку. Крім того, навіть якби й були, то не поралися б по господарству пізно вночі.

Водночас до Шерон переселяється 18-річна Нікіта, колишня названа дитина, яка теж помічає певні підозрілі речі. Тож жінки вирішують розпочати власне розслідування, адже соціальні служби не поспішають братися до справи.

Бріджит Квінн «Неймовірні. П’ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію»

Американська дослідниця мистецтва Бріджит Квінн не лише створила книжку про 15 жінок-мисткинь, вона відкрила 15 нових для широкого кола імен. Артемізія Джінтелескі (доля якої органічно переплітається із героїнею роману «Як бути двома»), Юдит Лейстер, Роза Бонер, Едмонія Льюїс – ці та інші імена, швидше за все, будуть для вас новими. Хоча про їхніх сучасників – Караваджо, Давида, Поля Гогена чи Вінсента ван Гога ви ймовірно щось чули. У кожному з розділів авторка приділяє увагу контексту, скороченій біографії та визначним творам мисткинь. Завдяки яким цих жінок можна не лише поважати, а й захоплюватися ними. Квінн розповідає водночас свою історію: про студентку-мистецтвознавицю, із пірсингом та масивними черевиками, яка одного дня почула від лектора, що дружина Поллока – Лі Краснер була не менш талановитою мисткинею, однак залишилася для світу в статусі «дружини митця». У всіх 15 історіях присутня авторка, і це робить есе ближчими читачу. Кожне із них має портрет від ілюстраторки Лізи Конгдон. А 16-те місце Квінн пропонує зайняти кожному, кого надихнуть ці історії.

Пітер Сінґер «Визволення тварин»

«Моя книжка розповідає про тиранію людини над тваринами. Ця тиранія була і досі залишається причиною таких серйозних страждань і болю, які можна порівняти хіба зі століттями знущань білих людей над чорношкірими», – пише у передмові автор. Перше видання «Визволення тварин» вийшло 1975 року. Книжка стала маніфестом руху за права тварин, заснованим на гуманістичних цінностях Ганді та Мартіна-Лютера Кінга, на переконанні, що живі істоти, які можуть відчувати біль, страждання, заслуговують на захистих тих, хто усвідомлює масштаби заподіяної кривди, на застосування до них принципу рівності.

Перегуки з історією фемінізму, дослідження мислення тварин і людей, видова дискримінація, історія експериментів на тваринах, перші відмови від тестів на них, дивовижні факти про походження їжі на наших столах, умови утримання птахів та худоби – читати Сінґера страшно, адже одна річ – годувати бездомних котів у дворі, і геть інша – мислити глобально й відповідально. Втім, автор не закликає читачів до вегетаріанства в очікуванні появи ферм майбутнього, на яких вирощуватимуть м’язову тканину з клітин. Сінґер прагне залучити якомога більшу кількість людей до свідомої боротьби за майбутнє планети, яке зможе врятувати щирий альтруїзм.

Річард Фейнман «Та ви жартуєте, містере Фейнман»

Річард Фейнман – американський фізик, основоположник квантової електродинаміки, один із розробників атомної бомби та лауреат Нобелівської премії з фізики 1965 року, уособлює в собі образ генія. Його мемуари (записані друзями, із якими він грав на барабанах) є добіркою жартівливих і не дуже історій, які цей образ роблять ще більш виразним. Хлопчик, який навчився сам ремонтувати радіоприймачі, школяр, який розгадував будь-які головоломки, студент, який розігрував одногрупників та у всьому намагався знайти логіку і зв’язок. У книжці Фейнман не постає як геній за дубовим столом і зі зморщеним чолом. Ні, радше таким, як на обкладинці – з усмішкою та нестримною цікавістю до всього на світі. Фізики у цій книжці не так багато, щоб вона відлякувала гуманітаріїв. А от гумору якраз вдосталь, щоб привабити усіх, хто його цінує. Зробив усе, щоб зберегти жарти та органічно їх перенести в українську – Микола Климчук. Український переклад виходить якраз до 100-річчя з дня народження Фейнмана.

Бібліотекарка з Аушвіцу — Антоніо Ітурбе

Ще одна непроста історія, яка перегукується з сучасністю. Як і зараз, загарбники намагалися знищити культуру поневолених народів.

Однак події відбуваються у 1943 році, у таборі смерті Аушвіц. У страшне місце потрапляє 14-річна єврейка Діта Адлерова.

Біль, бруд, голод та розпач, але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню.

Дівчинка дізнається, що попри усі складнощі в’язні змогли зберегти вісім видань та створити підпільну бібліотеку, щоб навчати малечу. Саме Діта береться обороняти книги від ворожих очей.

Віра Агеєва «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета»

У «Візерунку на камені» літературознавиця Віра Агеєва робить так, щоб образ письменника Миколи Бажана став чіткішим та вийшов за межі «українського класика, якого вчать у школі». Бажан – поет XX сторіччя, а це означає мандрівку через стилі та напрямки (футуризм, бароко, романтизм), історичні перипетії та політичні ідеології. Син петлюрівця, а згодом голова українського радянського уряду. Нагороджений орденом Леніна та усіма радянськими літературними відзнаками і водночас у списку на номінацію на Нобелівську премію. Звісно, від якої змушений відмовитися. Перекладач зі східних мов, зокрема Шота Руставелі та Алішера Навої. Народився в Кам’янці-Подільському, дитинство минуло в Умані, жив у двох столицях – Харкові та Києві. У Харкові – у тому самому будинку «Слово» разом із Михайлем Семенком. Бажан – людина з епохи, до якої потрібно було пристосовуватися, якщо було бажання жити. Однозначної оцінки не має жодна біографія. «Візерунок на камері» розповідає про ті різні, маленькі, парадоксальні кроки, які й зіграли роль у житті письменника, вплинули на його творчість і зробили цікавим для нас.

С’юзан Нейпір «Дивовижний світ Хаяо Міядзакі»

Американська професорка С’юзан Нейпір усе своє професійне життя досліджує культуру Японії, зокрема аніме й манґу. Усе це пояснює інтерес Нейпір до персони всесвітньовідомого майстра японської анімації Хаяо Міядзакі. Над книжкою про нього Нейпір працювала понад вісім років. «Дивовижний світ Хаяо Міядзакі» не є класичною біографією, написаною за структурою «родився-женився». Посилаючись на те, що в Японії заведено з повагою ставитися до приватного життя людей (читай – не обтяжувати увагою), авторка вирішила розповідати про Міядзакі, відштовхуючись від його робіт.

Такий підхід дав змогу Нейпір продемонструвати неабияку обізнаність у творчості автора культового «Мій сусід Тоторо», але помітно звузив аудиторію книжки. Якщо ви лише чули про Міядзакі чи бачили лише один його фільм, видання сприйматиметься важко через нерозуміння предмета дослідження. Якщо про зміст, то Нейпір пояснює, у чому полягала унікальність творчої манери митця, наводить приклади його вміння поєднувати особисті емоційні моменти з піднесеним епосом, міркує над естетичним інструментарієм майстра. І врешті робить висновок: Міядзакі створив дивовижний світ снів, уяви, краси та надії, у якому головним було прийняття – себе й інших, втрат і щастя, світла й тіні, у яку майстер вирішив піти 2013 року, заявивши про припинення кар’єри.