Сім речей, які в Україні для мандрівників найгірші

Що в Україні краще, а щось і найкраще в світі з точки зору мандрівника – я розказав у попередній публікації. Цього разу – про погане. І його, на жаль, чимало. З пунктом №1 – так взагалі не могло бути варіантів.

Дороги і сміття

Донедавна Україна впевнено обіймала перше місце в Європі за якістю доріг. З кінця, звісно. Гірше могла бути Молдова чи Албанія, але це не факт. Останні рейтинги я не бачив, однак до Албанії нам вже можна прагнути – європейські гроші суттєво підтягнули цю країну принаймні в частині інфраструктури.

Вже не перший рік і Україна переймається відновленням дорожньої інфраструктури, але кожен, хто вирушить у подорож нашими замками, палацами чи природніми красотами гарантовано в’їде у малопроїзні напрями, які на карті чомусь позначені як дороги.

Якщо за світовими рейтингами, то гірше за нас є хіба що в Камбоджі чи у африканській глибинці. І то це в кожній. Так виглядає, що потрібні десятиліття «великих будівництв», аби ми принаймні перестали влітати в ями.

Ну і сміття. Важко зрозуміти на кого діють плакати «Дякуємо за чисті узбіччя», бо виглядає, що власне на цільову аудиторію і не діють. Масштаб трагедії всюди різний, але узбіччя в нас не чисті. Як не дивно, те ж стосується доріг Туреччини, особливо на сході. Про Індію я мовчу, тут все ясно, але нам же не на них рівнятися в цьому?

Автобусне і авіаційне сполучення

Нам може здаватися, що автобусне сполучення переважно непогане. Так от, це не так. В першу чергу варто оцінити, що нашими дорогами їздить. Особливо, коли мова про далекі села, у яких, до речі, часто і ховаються наші потенційні туристичні перлини. Можна згадати легендарні латиноамериканські чікен-баси, але за наявності вибору я би обрав їх, а не наші пазики-газелі.

Тепер спробуйте поставити себе на місце іноземця і зрозуміти логістику, аби доїхати з Франківська до яких-небудь Богородчан у той час, як автобуси на Богородчани зупиняються десь у відомій лише місцевим точці.

Спробуйте придбати квиток, краще через інтернет. А потім відвоювати своє місце в салоні. Ну і найскладніше – зробити все це не з вузлового центру, а навпаки, у якійсь проміжній точці, аби повернутися назад.

Щодо авіаційного сполучення, то поки все теж не весело. Кількаразові спроби підняти внутрішні повітряні перевезення щоразу шпорталися то об кризу, то об вірус, то об ПДВ. І це при наших чималих відстанях та вже доволі не дешевій та точно не комфортній залізниці.

Так, мріяти про рівень Колумбії, Чилі, Південно-Східної Азії чи Європи, де літаки гасають як столичні маршрутки та вартують копійки, може поки і не варто. Але дожити до можливості полетіти без пересадки з Франківська на море би хотілося.

Вказівники, карти, інформаційні покажчики

Погані дороги супроводжують погані вказівники. Старі, сто разів перемальовані ще з російської, встановлені без жодної системи і, здається, на рівні ентузіазму окремих місцевих чиновників. Відстані не відповідають реаліям, оптимальні проїзди – поточному стану доріг. Навіть маркування дороги мало де реально зазначено.

З картами не краще. Навіть електронні вже не встигають за змінами, і впертися в бетонний блок чи польову грунтівку – українська реальність.

А от з чим все добре – так це з зовнішньою рекламою. Ми поки не Азія, але забиті білбордами дороги – наш фірмовий стиль.

Знання іноземних мов

І тут не про російську, звісно. Я пам’ятаю, як був вражений, коли на гірському перевалі у В’єтнамі бабуся, яка точно пам’ятала ще Хо Ши Міна, англійською називала ціни на свій крам. У Європі ти точно не зіткнешся з мовною проблемою, навіть в країнах де англійською не говорять з принципа. Бо всі принаймні розуміють. (Це я про Францію чи глибинку Німеччини).

В екзотичній Африці все не так вже просто, бо принаймні для половини країв державною є французька чи навіть португальська. Втім, базовий набір англійських слів є майже у кожного, хто стикається з туристами.

Латинська Америка ще більш категорична, тут можуть бути проблеми. І знання бодай числівників та кількох фраз іспанською точно будуть не зайві.

Втім, зараз мова про Україну. Де поза межами великих міст іноземну мову не знає фактично ніхто. Спробуйте звернутися до водія автобуса чи продавчині в маркеті – переконаєтесь. Я сам кілька разів бачив іноземних туристів, які немов крізь павутиння продиралися у взаємонерозумінні при простих побутових діях.

Таксі

Це, скажу вам, слабке місце цієї планети загалом. Щоразу коли є хоч якась можливість не їхати на таксі – я не їду. Обман, довільний прайс, непомірна балакучість, дурні поради, високий рівень знання політики і вбиті авто – це я про таксі загалом.

Звісно, поява електронних сервісів сильно спростила життя. Але ми про Україну. А тут такі справи, що таксі – взагалі не регульований нічим вид транспорту. Водії працюють без ліцензій, страхування пасажирів, зрештою без правил перевезень як таких. Картку з фотографією водія, його іменем та іншими реквізитами ви побачите у машинах в Бангладеш, Еквадорі чи Мозамбіку, але точно не у нас.

Проживання

Пересічний турист при виборі місця для зупинки орієнтуватиметься не на оголошення на стовпах чи порадах друзів, а на кілька всім відомих електронних сервісів. Звісно, що і українські так би мовити хостери там представлені.

Однак не поспішайте з висновками. Поза межами Києва, Львова, Одеси, Карпат ну і ще кількох туристичних плям на карті, знайти житло за адекватні гроші в Україні вам буде не просто. На дозвіллі пошукайте на букінгах варіанти проживання у Черкаській чи Кіровоградській областях.

Ну і ціни. 50 євро на проживання за двох у Європі – адекватна ціна з гарантованим сервісом. Натомість у нас у великих містах це стартова пропозиція, яка нічого ще не гарантує. І це я не про наші курортні точки.

Покриття швидкісного інтернету

Як я вже писав у позитивній частині, Україна може похвалитися дешевим інтернетом. Але на цьому позитив закінчується, а починаються реальність. І вона така, що швидкісне, а іноді й взагалі мобільне покриття в нас ніяке. 4g не покриває ні основні дороги, ні залізницю.

Якось мені довелося 5 годин поспіль їхати по Марокко, майже через всю країну. В Україні відбувалися вибори і я увімкнув одне з ток-шоу у прямому ефірі на youtube. Так от, трансляція злетіла тричі, і лиш на пару хвилин. У індійських поїздах, сидячи мало не на підлозі я ночами шпарив блоги з фотографіями – все працювало, і це було ще 12 років тому. Порівняйте.