Як франківці на велосипедах підкорюють Європу (ФОТО)
“В Іспанії я почула про маршрут Via Fracigena – Шлях з Англії до Риму, який колись проходили пішки перед коронацією Королі Англії на благословення до Папи Римського.
Так як я давно хотіла в Італію, то вирішила поєднати веломандрівку з частиною Шляху Via Fracigena.”
“В Мантові я зайшла в Базиліку Святого Андреа, де зберігається одна з реліквій Італії (про це я дізналась згодом), щоб поставити печатку в мій паспорт пілігрима. І тут, мене повели в підземелля Собору. Коли ми вийшли з підземелля, вже в Соборі, мені сказали, що цього року таку ж честь як я, мали лише Король та Королева Бельгії. Мені, як виявилось, неймовірно пощастило, так як навіть не всі чини священиків можуть туди ввійти. Ця честь випадає лише високоповажним гостям країни”
“Після приїзду в Рим, в притулку для пілігримів, нам мили та цілували ноги, – всі плакали і від радості і від щирості…Це була одна з най-най-най подорожей в житті!
Тільки на цих шляхах ти розумієш, що найбільше в Світі Диво – це Люди…”
“До цього я більше 200 км за два дні не їздила, але я чітко розуміла, що на велосипеді буде значно важче, ніж пішки. Коли ти подорожуєш пішки, то у випадку проблеми чи, банально, відсутності сил, ти можеш спинити машину, скористатись автобусом. На ровері потрібно розрахувавши виключно на свої сили, так як скористатись транспортом буде практично неможливо. “
На думку Вікторії, Італія для велосипедиста значно безпечніша країна, ніж Україна:
“За всіх 1216 км, які я проїхала, жодного разу машина не обігнала мене впритул (тобто дуже близько), як це роблять у нас. Жодного разу мені не посигналили, навіть тоді, коли я, ідучи по гірським серпантинам, збирала за собою кількасот метрову колону авто. В Італії велосипедиста обганяють тільки за відсутності зустрічної автівки і не ближче ніж 2 метри від ровера.
Щодо гірських серпантинів – головне не їхати впритул до узбіччя, так як передусім Ваша безпека. Їхати потрібно по середині вашої полоси руху. Найкращі друзі велосипедиста – карабінери, поліцейські. Вони володіють англійською, все пояснять, проведуть, покажуть .”
“Одного разу я проїжджала велику транспортну розв’язку, це був стрес))) розв’язка шести доріг з автобаном, машини летять з неймовірною швидкістю і моя дорога виходила на крайню ліву полосу з трьох. Звичайно, при такій швидкості автівок, це не так то і просто. Того разу мене помітив водій вантажівки, помахав мені їхати біля нього і провів так мене на крайню праву полосу. Наступного дня, коли мені потрібно було виїжджати з цього міста, я побачила на карті, що мене чекає така ж розв’язка… За кілька кілометрів від розв’язки я побачила поліцейських, під’їхала до них і попросила провести до виїзду з міста. Вони провели і ще й пригостили кавою в найближчому кафе.”
“Одного дня в мене відмовився працювати навігатор і я, орієнтуючись на дорожній знак, який вказував дорогу до необхідного мені міста, виїхала на автобан. Проїхала я одну стоп-кишеню, другу і… зрозуміла, що я на автобані. В третій стоп-кишені я зупинилась та почала думати, як би мені без інтернету, навігатора та карти виїхати з автобану на потрібну мені дорогу. Побачила автівки поліції. Запитують: «Чи все у вас добре?». Я відповідаю: «А як ви думаєте? Жінка, велосипед і автобан. Є проблема. “
В цю подорож Вікторія взяла забагато речей, проте каже, що наступного разу буде вдвічі менше. Також мандрівниця радить велосипедистам обирати дороги з найменшим трафіком автівок і пам’ятати, що Береженого Бог Береже.
“На моїх очах, в двох метрах від мене, велосипедистка в’їхала на швидкості в автівку, яка попереду різко загальмувала. Це жахлива картина. Вона була надто безпечна та не дотрималась дистанції. Ужкодження були дуже серйозні. Я не могла потім спати тієї ночі. Бережіть себе і не звикайте до поваги водіїв до велосипедистів. Якщо ви будете уважні та обережні як на наших дорогах, то все буде прекрасно. Обирайте дороги, які прокладе вам Гугл як для пішого маршруту. Враження від цієї мандрівки – неймовірні!”
Ярослав Озарук вибрав ще складніші мандри – перетин Альп.
“То були дуже красиві, спортивні і складні мандри. Ми вирішили перетнути Альпи велосипедами, хоча ще не повністю розуміли труднощів такої пригоди. Ми ще зимою запланували з другом помандрувати чужими світами на велосипедах. Але маршрут попався нам спонтанно, ми довго його не перевіряли, а вирішили пробувати. Складали маршрут Озарук Ярослав і Василь Дубовий”
Вже надто він був привабливий для нас: Найвищі гори Європи, 4 країни, прекрасні не перевантажені дороги та обмежений час на досягнення цілі – 1000 км. Дуже поспіхом зібрались і подалися в Італію, до стартової точки.
Перші дні були найважчими. Ми по 5-6 годин в день проводили на сідлі і спалювали в день близько 5 тисяч калорій на кожного. Ми знали, що перші дні прийдеться перетерпіти, а потім обов’язково прийде насолода. Так все і сталось.
Як тільки тіла наші звикли до навантажень – ми почали бачити красу. Вона була повсюди і навіть в найзвичайніших речах, як от дві пляшечки пива у подарунок від сім’ї, яка дозволила нам зупинитись з наметом на їхньому подвір’ї в італійському місті Клес.
Ми щодня бачили добрих людей, з нами ставалась 101 пам’ятна і смішна ситуація, щодня змінювалась картина гір і навіть погода. За 12 днів ми відчули як опіки на шкірі від безжального до шкіри велосипедистів сонця Італії, так і добряче подихали сніжною прохолодою. Гори завжди капризніші насправді, ніж це виглядає під час планування подорожі.
Ярослав каже, що в таку подорож з собою обов’язково варто взяти три речі: надійного друга; добрячий запас позитиву і цілеспрямованості; книжку, яка у правильний час поведе свіжі думки правильним руслом. Все решта – справа технічна і відповідальна.
Від якості підготовки буде залежати успіх і позитивність отриманого досвіду. Бо досвід…він ж різним може бути. “В нас був майже завжди позитивний”, – додає франківець.
Тому ми перетнули Альпи і маємо намір спочатку думками, а потім і насправді потрапити ще кудись. Головне – відриватися від буденних справ і пробувати дивитись на світ, який з власної кімнати є неосяжним.