Франківські фотографи про любов і ненависть до своєї роботи
Фотографія стала невід’ємною частиною життя сучасної людини. У соцмережах ми намагаємоcь якомога краще виглядати в очах інших користувачів і саме світлини є допоміжним засобом для створення образу. В цьому нам допомагають професіонали своєї справи – фотографи. Команда OGOGO! порозмовляла з франківськими фотографами. Тож читайте розповіді про оригінальні фотосесії та про дивні робочі моменти, про любов та ненависть до своєї роботи.
Які плюси та мінуси своєї професії можете назвати?
Юрій Валько, фотокореспондент видання Galka.if.ua
– Перший і дуже вагомий плюс – це мобільність, я завжди в курсі всіх подій, наче “живу своїм містом”. Відвідую багато різноманітних, цікавих заходів. Безкоштовно насолоджуюсь театральними виставами та концертами, милуюсь виставками.
Поєдную роботу та особисті вподобання. Люблю, коли в місті якісь масові заходи – хода чи велопробіг. Ну і звичайно ж багато знайомств, постійно нові люди та емоції.
Мінусом також є мобільність, адже інколи події перебивають власні справи. Потрібно відкладати на другий план особисте життя. Це дуже виснажливо.
Франківська фотографиня Ніка Бойчук
– Якщо про хороше – це вічне задоволення під час процесу зйомки, обробки фото. Постійні знайомства з новими людьми (цим самим я розвинула в собі комунікабельність, якої у мене раніше не було). І напевне найбільшим плюсом є вивчення людини через об’єктив. Кожна людина різна, індивідуальна. Це ні з чим не зрівняти. Мінуси? Вічний недосип.
Франківський фотограф Sergiy Gorichok
– Знайомства та комунікація з різними цікавими людьми, душевне та творче задоволення, досвід спілкування, терапія як для мене, так і для людини, котру я фотографую!
Мінуси: багато часу треба працювати за комп’ютером, а це впливає на зір. Дорого коштує професійна фототехніка.
Франківська фотографиня Яна Бублик
– Плюсом є те, що завдяки своїй роботі я з інтроверта перетворилась в екстраверта! Море крутих знайомств, творчих особистостей і людей, які потім стають друзями. Постійний розвиток та мотивація!
Один з найбільших мінусів – це емоційне виснаження після зйомок, адже кожну зйомку пропускаю крізь себе. Часто немає натхнення і його треба шукати силою.
Розкажіть про найважчу фотосесію
Юрій Валько:
– Особисто мені важко фотографувати весілля. Якось я був на гуцульському весіллі, це тривало дуже довго, ще й потрібно було продумувати локації. Не подобається таке здебільшого тому, що це не моє спрямування. Я люблю висвітлювати події – все як воно є насправді, бігати навколо, а не будувати кадр. А ще важко пояснювати молодятам “станьте так”, а вони кажуть, що не фотогенічні.
Натомість на роботі такі події, де не потрібно кимось “командувати”. Навпаки – ти сам шукаєш кадр.
Найлегше фотографувати дітей, бо я їх люблю, головне не показувати що “ти існуєш”, вони дуже природні, виходять гарні фото, коли з ними “ловиш момент”.
Важко морально було фотографувати дітей з обмеженими можливостями в дитбудинку. Але така специфіка роботи. Не обираю що висвітлювати. Фотографую реальне життя.
Ніка Бойчук:
– Навіть не знаю… В кожній зйомці є моменти, які мушу вирішувати сама. Але у цьому і весь кайф – в тих «проблемах» чи «важкості». Вони загартовують.
Sergiy Gorichok:
– Найважчі фотосесії для мене – весільні.
Яна Бублик:
– Найскладнішої фотосесії я не можу виокремити, але важко працювати, коли людина не прислухається до моїх порад, або ж коли погода псує зйомку.
В яких екстрених ситуаціях під час роботи вам доводилось бувати?
Юрій Валько:
– Окрім того, що деколи я змушений “лазити” по підлозі, то не пригадую. Часто бували зйомки під дощем. Іноді ставалась якась подія, я одразу вибігав з офісу і екстрено висвітлював її. Наприклад: обвал духовної семінарії. Я був на концерті, а до мене телефонує редактор, щоб я швидко фотографував.
По секрету, фотографував колись оголених жінок, та не відчував збудження, взагалі на роботі я не звертаю уваги на особисте враження щодо події чи персони.
Ніка Бойчук:
– Запам’ятались зйомки на вокзалі і на ринку. Особливо на м’ясному відділі було максимально лайтово! Ці погляди від людей і їхня незрозумілість. В момент, коли ти на одній хвилі із моделлю – ти з нею в іншому світі. Це надзвичайно заряджає.
Sergiy Gorichok:
– Кожна незнайома людина – це екстрена ситуація! Не знаєш, що на тебе чекає. Все ж стараюся знайти підхід до кожного клієнта!
Яна Бублик
– Екстрені ситуації – це коли ти в Києві, тобі потрібно знайти коктейльну сукню по бартеру, також винайняти студію з ванною за найменшу вартість, працювати з поганим світлом і потім очікувати, що результат може не сподобатись.
Розкажіть, будь ласка, про вашу найоригінальнішу фотосесію
Юрій Валько:
– Найбільші емоції мені принесло фотографувати літаки у військовій частині. Це незвично, та й простий громадянин не може потрапити туди. Цікаві враження та спогади від цих зйомок.
Також знімав фоторепортаж про те, як люди стрибають з парашутами. Було море адреналіну.
Цікаво було фотографувати нашого президента – Петра Порошенка.
Ніка Бойчук:
– Найоригінальніша фотосесія? Нехай це буде банальна відповідь, але дійсно кожна зйомка – унікальна по-своєму! Ти вкладаєш всю себе, віддаєшся на скільки тільки можеш.
Sergiy Gorichok:
– Нестандартні фотосесії ще попереду.
Яна Бублик:
– Поки що, напевне, зйомка в пральній у Львові.
Що ніколи б не погодились фотографувати?
Винника б не фоткав)
Ніка Бойчук:
Sergiy Gorichok:
– У моєму лексиконі відсутнє слово «ніколи». В житті бувають різні обставини, на які не маємо впливу.
Яна Бублик:
– Не люблю вульгарність. Саме тому я не готова до зйомок мов у плейбої. Стиль ню безперечно може бути красивим, але тільки не вульгарним.
Що вас дратує найбільше у вашій роботі?
Юрій Валько:
“Роби те, що любиш і люби те, що робиш.”
