Самоосвіта – це свобода. Франківські активісти розповіли, чому не варто обмежуватись навчанням у виші і як досягати бажаного
Часто чуємо бідкання пересічних українців про неможливість працевлаштуватися за фахом після навчання чи низький рівень знань у випускників. Студенти нерідко вступають у виші заради диплому про освіту, ніж заради самої освіти. Виправдовуються – належно вчитися нема сенсу, бо одиниці знаходять гідне робоче місце із високою зарплатнею. На жаль, декотрі батьки сприймають таку позицію своїх дітей, нарікаючи на державу, яка чомусь не дбає про своїх громадян. Тож навіщо напружуватися.
На щастя, є люди, які не бідкаються, а шукають можливості для розвитку й під час навчання в училищах та вишах, займаються самоосвітою та є практиками, замість витрачати час на пусті балачки. До них належать двоє мешканців Івано-Франківська, які розповіли для читачів Огого!, чому не нехтують можливостями стажуватися, відвідувати та організовувати тренінги й інші пізнавальні заходи, а також про потребу здобувати нові знання та застосовувати їх на ділі.
34-річна голова громадської організації «Молода Просвіта Прикарпаття», медична експертка, викладачка Євгенія Бардяк розповідає, що ініціативною є ще зі шкільних років. Самостійно записувалася на різні гуртки.
«Єдиною настановою, яку дала мені мама, коли я йшла у перший клас, були слова: «Вчися і надійся тільки на себе». Я запам’ятала це і ніколи не боялася бути відповідальною за власні дії та цілі. Бо все, що в результаті мені вдалося здобути, то завдяки рутинній і безперервній роботі, у тому числі над собою», – розповідає активістка.
Євгенія зізнається, що часом хотілося, щоб хтось інший приймав за неї рішення, “замовив” десь слово, чи ще якось допоміг, але цього вдалося уникнути.
У старших класах франківка в одному із місцевих видань спробувала себе у ролі журналістки, написала перші статті, а також відвідувала гурток з біології та медицини. На ці галузі орієнтувалася при виборі професії. Хотіла вчитися, а згодом викладати в Івано-Франківській медичній академії.
«Я родом з міста Калуш, з простої родини, статків якихось у нас не було, тому всі згадані бажання виглядали дуже недосяжними. Але я вірила, що все реально. Просто мрії не здійснюються, якщо до них не прикладати зусиль», – поділилась вона.
У виші Бардяк не мала часу відвідувати заняття, які не стосуються медицини. Довелося багато вчитися. Було розуміння того, що покладатися треба тільки на себе.
«Пам’ятаю, на першому курсі я підійшла до дошки відмінників і подумала, що їх там так багато. І в той момент у мене з’явилася нова мета: не просто бути відмінницею, а виділятися з-поміж відмінників. Я спершу просто вчилася, але це не допомагало мені бути кращою. Тоді я почала читати і вивчати більше, ніж нам задавали», – прокоментувала Євгенія.
На п’ятому курсі вона очолила Студентське наукове товариство. Зголосилася на посаду сама. З командою однодумців з ранку до вечора працювали над розвитком студентського наукового руху. Активність студентки без уваги не залишилася, тож їй запропонували вступити на аспірантуру. Тепер викладає в університеті та є кандидаткою медичних наук.
Громадська активність почалася після закінчення вишу. Спершу це було як волонтерство або хобі, яке переросло у стиль життя. Стало цікаво очолити «Молоду Просвіту» – організацію із історією та цінностями. Для цього, знову ж таки, довелося вчитися.
«Треба вчитися багато і швидко, бо світ змінюється, завжди присутня конкуренція, відомість збільшує попит, на який потрібно вчасно і якісно реагувати», – вважає вона.
Євгенія Бардяк зауважує, що сьогодні є багато семінарів і тренінгів, стажувань і шкіл, де можна почерпнути необхідні знання. Останні варто вміти застосовувати і віддавати іншим. Минулого року громадська діячка навчалася у Франції, США, Естонії та деяких інших країнах, раніше часто бувала у Польщі. Усе побачене хоче реалізувати в Україні. Для цього готова ділитися досвідом з людьми, яким близький громадський активізм, і пліч-о-пліч працювати зі всіма, хто звертається.
«Суть не в гуртках чи самоосвіті як такій. Можна безкінечно вчитися і багато знати, але боятися діяти. Навчання і самоосвіта мають бути тільки інструментом у досягненні цілей. А людина таке створіння, що потребує постійного руху вперед, тому і освіта в цьому випадку має бути протягом усього життя. Ніде в економічно розвинутих країнах не зустріти успішної людини, яка з упевненістю скаже, що має достатній рівень знань. Люди розуміють, що сучасний світ дуже швидкий і якщо не вчитися новому, то важко буде залишатися в тренді і в темі, – каже вона.
– Я завжди прагнула бути настільки експертною, аби не я шукала роботу, а навпаки. Людина чи організація, маючи високий рейтинг і добру репутацію, що приходить у тому числі через самоосвіту і добросовісну працю, будуть затребувані повсякчас. Не треба покладатися і постійно очікувати допомоги від інших, бо таким чином є ризик прожити чуже життя. Коли я сама приймаю рішення, прикладаю достатньо зусиль, аби досягати чогось, то формую свою особистість, свої принципи і цінності. А це дає мені свободу вибору.
Я знаю, що є одиницею, яка змінює цей світ. Якщо я об’єднана з такими ж активними людьми, то ми пришвидшуємо ці зміни. Коли ж хтось залишається осторонь, то йому доводиться жити в світі, створеному іншими. Хочеш змінити село, місто, країну, або просто своє власне життя, – приклади для цього конкретні зусилля. От і все».
Прогресивними поглядами поділився із читачами Огого! 26-річний працівник експертно-аналітичного відділу Івано-Франківської міської ради, один із засновників Фундації Регіональних Ініціатив у Івано-Франківську, координатор проектів «Молодь і влада» та «Школа помічника депутата місцевої ради» Роман Труба.
Він родом із Чернігівщини. Ще у школі займався шкільним самоврядуванням, входив у шкільний парламент, який займався організацією дозвілля. Тоді зацікавився й політичною сферою.
«Щоб зрозуміти і відчути всі неповторні моменти студентського життя, потрібно поїхати якомога далі від дому. Я шукав університети з хорошою кафедрою політології, яких насправді в Україні не так і багато. Кафедра політології ПНУ ім. В. Стефаника одна із потужних осередків наукового політичного життя Прикарпаття», – пояснює він, як опинився в Івано-Франківську.
Роман зауважив, що не останню роль у відчутті справжнього студентського життя відіграє гуртожиток, в якому вдалося знайти справжніх друзів і активно прожити п’ять років. Також цінним він вважає досвід вихователя у дитячому таборі «Петрос». За його словами, деколи, щоб навчитися практичних навичок в організації людей, не вистачає теорії і тих знань, які дає університет.
«Якщо ти навчишся за пару днів організувати 30 дітей різного віку, спілкуватися з їхніми батьками та робити так, щоб всі плакали, коли роз’їжджалися по домівках, то навчишся організовувати проекти від дружніх посиденьок до фестивалів», – прокоментував він.
Вагому роль у житті Романа відіграла Фундація Регіональних Ініціатив, яка змінила його погляди на життя та мотивувала змінювати світ на краще.
«ФРІ – це можливості, мрії та досвід. Все, що в мене є зараз, а це друзі, успіхи, можливості, досвід та безліч нових знайомств, дала мені ФРІ. Громадська діяльність переносить тебе в іншу реальність, де люди небайдужі до чужих проблем, беруть відповідальність за своє життя на себе і мають прогресивні погляди на більшість стандартних речей. Вона фантастична, неймовірна і водночас така досяжна», – поділився активіст.
Тепер Роман координує проект «Молодь і влада». За його словами, це хороший шанс для молоді реалізувати себе в стінах міської ради. Цьогоріч було 82 заявки на участь у проекті – у порівнянні з минулими роками ця цифра виросла вдвічі. Він дає можливість учасникам пройти стажування у будь-яких відділах або департаментах міської ради, а також відвідати сесії міської ради та бути присутнім на депутатських комісіях. Молоді люди беруть участь в літературних, музичних вечорах, спортивних заходах, відвідують тематичні та актуальні тренінги. Франківці не тільки мають змогу спробувати себе у ролі державного службовця, завести цікаві знайомства та запастися гарними враженнями. Найактивніші випускники проекту можуть працевлаштуватися у міській раді.
Щоб себе реалізувати, важливо не засиджуватися на місці, бути активним, займатися самоосвітою. Роман Труба каже:
«Знанням – це те, що можна використовувати в практиці, все інше є мудрістю. А це насправді різні речі. Вища освіта в Україні критично не дає 3 ключових речей: практичних знань, мережі контактів і ваги вашого імені. Це основні речі, які потрібні на роботі. Університет – це академічні та професійні знання, які є в певних рамках або вже не актуальні. А самоосвіта – це свобода. Вивчаєте те, що хочете, коли хочете та скільки хочете.
Якщо у вас немає батьків, які за вас вирішили вашу долю, створіть команду, працюйте, здобувайте реальні практичні знання і мережу своїх контактів. Це вам шлях компенсувати те, чого немає в освіті. Ось ця схема громадського служіння діє у всьому світі на нормативному рівні. Наприклад, у Канаді ти не зможеш працювати лікарем, якщо у школі певний час не проволонтерив у медичному закладі. Не можна навчити практиці – нею треба жити».
