Понад хмарами: як у Коломиї стрибають із парашутом (ФОТО, ВІДЕО)
Для любителів екстриму вигадали і удосконалили майже до неможливого уже багато видів спорту. Когось “пре” альпінізм, когось – гонки. Але одним із найпопулярніших і, до речі, найбезпечніших екстремальних видів спорту, був і залишається скайдайвінг.
Якщо раніше прикарпатцям, які хотіли стрибнути з парашутом, доводилося їздити в інші регіони, то віднедавна така можливість з’явилася буквально під боком. Із травня цього року на аеродромі у Коломиї можуть випробувати свою “безстрашність” і парашутисти-“першоразники”.
Для читачів та читачок Огого! журналісти з’їздили на аеродром, розпитали, що таке парашутизм і з чим його подають, та випробували на собі міцність парашутів.
“Із 2012 року на аеродромі здійснювали стрибки спортсмени, а цього року прийняли отаке рішення – відкритися для новачків. Орендували літак – АН-2 або «кукурузник» – і отепер стрибати можуть усі”, – розповідає керівник стрибків із парашутом Володимир Алєксєєв.
Стрибки відбуваються кожні вихідні. Підготовка для “першоразників” розпочинається о 10:00 і триває близько 5-6 годин.
“Час залежить від кількості особового складу і «талановитості» учнів”, – каже Алєксєєв.
Підготовкою початківців займається Володимир Довгоброд – парашутист-інструктор із 40-річним стажем зі Стрия, на рахунку якого близько 4 тисяч 700 стрибків.
Спочатку потрібно підписати всі необхідні документи, внести паспортні дані, а вже тоді починається підготовка.
Підготовка має 6 етапів. Перший – розміщення в літаку: коли майбутніх парашутистів учать, як потрібно сидіти у літаку, за що можна триматися, а за що – категорично ні.
Другий етап називається “відділення від літака”. “Першоразникам” пояснюють, як та у якій позі потрібно вистрибнути з літака, щоб не зашкодити собі, та вчать смішної фрази “321, 322, 323 – купол”, яка може зберегти здоров’я.
Наступний етап – парашутування, під час якого вчать, що робити, щоб вас не занесло на дерево чи огорожу, та як діяти, якщо, все ж, не пощастило.
Четвертий і найважливіший етап – приземлення. Щоб ноги залишилися цілими і потім не довелося нарікати на “бісові парашути, через які у гіпсі тепер доводиться ходити” – як це буває, доведеться чимало пострибати з міцно стиснутими ногами та уявними 200 доларами, які успішно полетять від вас, якщо розслабитеся.
Потім “першоразників” учать складати парашут після приземлення. І це не так легко, як хтось може подумати.
І останній крок – вивчення дій в особливих випадках. Хоч, за статистикою, мізерний відсоток того, що основний парашут може не відкритися (за 60 років застосування принципу “примусового розкриття парашута”, який використовують і в Коломиї, не було жодного випадку, щоб не розкрився парашут), все ж “першоразникам” розказують, як і коли правильно смикати за кільце запасного парашута.
“Взагалі, від самих парашутистів мало що залежить. Якщо нормальна підготовка і людина нормально, серйозно ставиться до стрибка, то нема нічого складного.
Стрибати можуть люди будь-якого віку, щоправда, до 16 років – із дозволу батьків. Протипоказань практично нема, до того ж, перед самим стрибком медики на місці перевіряють стан здоров’я.
“Протипоказання: наявні хвороби серця, психічні розлади та надмірна вага. З інвалідністю люди також стрибають. Щодо віку, то стрибали й 11-річні без інструктора з дозволу батьків, а у світі з інструктором стрибали і 9-, 6-річні. Найстарші люди – 70-75 років”, – розповідає парашутист-інструктор.
Висота, з якої стрибають “першоразники” – 600-800 метрів, і залежить від погодних умов, типу парашута.
У Коломиї також можна здійснити стрибок у тандемі з інструктором. Тоді висота складає близько 3 кілометрів. Інструктор прикріплює людину до себе і практично за все несе відповідальність. На аеродромі у Коломиї стрибає у тандемі парашутист із Рівного Валерій Степаненко, на рахунку якого близько 4 тисяч 680 стрибків.
Стрибають у Коломиї і професійні парашутисти.
“Спортсмени хочуть висоту, і ця висота, як правило, 3 тисячі метрів. Це і тандем-стрибки”, – розповідає керівник стрибків із парашутом.
Усе необхідне спорядження для стрибків – каски, одяг, взуття – на аеродромі є, однак можна привозити своє. За парашути теж не варто турбуватися – їх є достатньо. Ціна стрибка для “першоразників” – 750 гривень, другий і наступні рази – 700 гривень. Тандем-стрибок коштує 3 тисячі гривень.
“Зараз парашутизм набуває великої популярності (хоч і раніше був популярний), попри те, що це дороге задоволення. Все залежить від матеріальної спроможності людини. Якщо людина вміє заробити гроші на це дороге задоволення, то вона ним користується. А людина ж усю історію мріяла літати…”, – каже парашутист-інструктор Довгоброд .
Оксана Тенюх з Івано-Франківська стрибає уже третій рік. Наразі здійснила 135 стрибків. Розповідає, що раніше їздила до Львова, у Рівне, тепер – у Коломию.
“Тепер у мене просто під домом відкрилася дропзона, і я просто цьому дуже рада. Хороші люди, професіонали відкрили.
Парашутизм – це, по-перше, задоволення, стиль життя, спосіб проведення дозвілля у колі друзів. І парашутний спорт, відносно всіх інших екстремальних видів, доволі безпечний. Якщо взяти статистику травматизму, то навіть лижі чи футбол більш ризиковані.
Взагалі страшно було, страшно завжди, тому що це висота. Ми не птахи, це не наша стихія, і страх завжди є. Перші стрибки є страшнішими, буває навіть такий переломний стрибок. Потім страх притуплюється: є просто підвищена концентрація, зосередження. Тут вже більше не адреналін, а азарт, бажання досягнути певного результату”, – розповідає спортсменка.
Артем Никифорук, парашутист із дворічним стажем теж запевняє, що стрибки – це не страшно.
“Стрибати не страшно, хіба якщо «кукурузник» моториться, і доводиться вистрибувати екстренно. Я жартую, якщо що, не подумайте (посміхається). Взагалі, в перший раз не страшно взагалі, принаймні, так було зі мною. Ти ще не розумієш, що робиться. Ти просто випадаєш, як той мішок, летиш, дивишся, чи відкрився купол. Раз подивився – все, клас. Адреналін заскакує, і ти приземляєшся. А вже десь 6-7 раз – мозок починає думати: “Ага, так, що ж це ти таке робиш?”. Тоді починаєш усвідомлювати сам ризик цього. Але, в принципі, це дуже затягує і є дуже класно”, – каже Никифорук.
Спортсмени спростовують усі стереотипи, пов’язані з парашутизмом, і наголошують на відносній безпечності парашутизму.
“Факт той, шо тут неконтрольованого ризику як такого немає. Будь-які неприємні ситуації, травми – це завжди наслідок порушення правил. Навіть якщо парашут не відкрився, є якась причина, чому так. У вас (початківців) є два парашути, другий – наднадійний. Запасний парашут укладається кваліфікованим рігером, який має ліцензію на цей вид роботи, який несе відповідальність. Тому таких випадків – неспрацювання запасного парашута – в принципі не буває.
Тут усе більш контрольовано. Якщо людина не дотримується правил, то вона просто більше не стрибає, бо її не допускають. Зазвичай людина стрибає, і для неї вистачає ознайомчого стрибка. Є люди, яким це подобається, вони хочуть чогось більшого. Щоб відчути щось більше, потрібно перейти на наступний рівень. Тоді проходять навчання і “пересідають” на спортивне крило. Парашутний спорт має багато видів, можна вибрати, який до душі, і займатися цим”, – каже Оксана Тенюх.
“Я вам скажу, що при їзді на машині, мотоциклі, велосипеді є більше ризику, ніж під час стрибків із парашутом, якщо все виконувати, як інструкція пише”, – каже початківець Сергій Хитрич.
Огого! бажає своїм читачам та читачкам нічого не боятися і підкорити небо не один раз!